телефон приймальні
+38 (0382) 79-47-26




 

.

 
НапечатьПечатать страницу

Репортаж

Подвиг Йосипа Окінського

Безсмертя! Яке коротке і вічне слово! Їх, хто приймав вогонь на себе в ім’я завтрашнього дня, в ім’я життя твого на цій землі, - мільйони. Скільки їх відомих і безіменних на сторінках літопису Великої Вітчизняної війни. Скільки їх, молодих, оплаканих матерями, але ще й до цього часу з дня на день жданих. Героїв береже земля. Героїв, загиблих в боях, пам’ятають люди. Голуба планета крутиться, одне покоління змінює інше, але з уст в уста, від серця до серця тягнеться ниточка спогадів про легендарну боротьбу за життя Вітчизни.

Минають роки, відлітають у вічність... Більше півстоліття минуло вже з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Все далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам’ять про тих, хто віддав заради Перемоги своє життя. Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики та їхні родини.

У книзі "Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область" є такі рядки: "Десятки тисяч подолян боролися проти ворога на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. 57 чоловік, які виявили особливий героїзм, удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Троє із них: О. К. Коропчук, В. П. Майорський та Й.Й. Окінський - повторили подвиг Олександра Матросова."

Та в житті все набагато складніше... Йосип Окінський не отримав цієї нагороди. І це не випадково. Адже був сином "ворога народу".Виявляється, що батько героя став жертвою культу особи Сталіна, був репресований у 1938 році і реабілітований лише в 50-х роках.

Наш пошуковий загін ЗОШ №20 вирішив знайти родину Окінського, яка проживає в Гречанах і дізнатися про його життя докладніше. І ось у січні 2008 року ми завітали до сестри героя - Станіслави Йосипівни Вербицької (Окінської). Нас зворушила її розповідь.

Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед і гірке, як полин. Таким воно було і в родині Окінських.

Народився Йосип Окінський у 1921 році в родині колгоспника Йосипа Войцеховича та Анелії Іванівни Окінських. Батько брав участь у першій світовій війні і був нагороджений за хоробрість двома хрестами. Йосип з дитинства полюбив терпкий запах рідної землі, поле. Юнаком опанував механізаторську професію і працював помічником тракториста.

Старожили Гречан пам’ятають цього життєрадісного юнака з розумними жвавими очима та веселою посмішкою на обличчі.

Родина Окінських була польського походження, і тому на початку 30-х років вони були вислані в Полтаву, село Карлівці.


Учасники загону "Пошук" вітають Окінську Станіславу Йосипівну
з Святом Перемоги

Станіслава Йосипівна згадує, що там вона пішла до школи, а батьки працювали в колгоспі. Був в їх сім’ї ще один наймолодший брат.

Страшне горе прийшло в родини багатьох людей в 1938 році, коли почалися масові репресії громадян. Забрали батька Йосипа Станіславовича і родина залишилася напризволяще. Тяжко бідували...

1941 рік. Почалася Велика Вітчизняна війна. Протягом липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Кам’янець - Подільську область, а у грудні дійшли до Полтави. Родина Окінських вирішила повернутися на Поділля у Гречани. Йшли пішки по окупованій ворогом території, без грошей та їжі. Так дійшли до Вінниці. У молодшого брата так розпухли ноги, що він не міг вже сам пересуватись. Але їм пощастило сісти в товарняк і так добратися до Гречан. Це була весна 1942 року. В їх рідній батьківській хаті жили інші люди, і вони три дні і ночі простояли на своєму подвір’ї під грушкою. Звільняти їх помешкання ніхто не збирався, тому оселилися в хаті людей, яких розстріляли німці.

В ряди захисників Батьківщини Йосип Окінський став навесні 1944 року, коли над Поділлям засвітилась зоря визволення. Лише кілька листів надійшли з фронту. А в червні 1944 року прийшов лист, написаний незнайомим почерком, і стиснулось серце матері. Командир частини, в якій служив Йосип, писав: "Дорога Анеля Іванівна! Ваш син Йосип Окінський загинув на фронті боротьби з німецькими загарбниками. За прикладом Олександра Матросова він своїм тілом закрив амбразуру фашистського доту і цим забезпечив успіх бойової операції. Полковник Грінченко."

Пізніше капітан Мальцев надіслав Анелі Іванівні фронтову газету "За честь Родины", що розповіла про подвиг її сина.

... Темної травневої ночі 1944 року поблизу села Зелене на Тернопільщині повів лейтенант Мадаєв взвод розвідників на нічний "пошук". Треба було знайти розташування вогневої системи ворога, його військ, добути "язика". Мадаєв відібрав найхоробріших. Особливою спритністю і сміливістю відзначався боєць Окінський.

... Нечутно підповзли до німецьких укріплень і залягли на відстані 15 метрів.

Приголомшивши ворога, нагнати на нього жаху і несподівано атакувати - ось головне їхнє завдання.

За сигналом лейтенанта сержант Соловйов підірвав одночасно 8 протитанкових мін, розставлених навколо ворожих траншей. У цю мить розвідники кинули у траншеї фанати, відкрили автоматний вогонь. Атака почалася!

Група швидко захопила ініціативу. І раптом заговорив ворожий дот. Він поливав зливою кулеметного вогню. Розвідники залягли. Вони зрозуміли небезпеку - ворог може отямитись і знищити групу. Потрібно було негайно вивести з ладу вогневу точку ворога. До амбразури кинувся Окінський. Автоматна черга не допомогла. Тоді Йосип гукнув: " Вперед, товариші! Він зараз замовкне... " Хлопець впав на вогненний струмінь. Кулемет зробив ще кілька пострілів і замовк.

Подвиг Окінського додав сили всім. Вихором налетіли на дот, проникли в нього. Під час цієї операції було знищено 20 ворожих солдатів та офіцерів, взяли "язика".

... Бійці Найдук та Гуртицький обережно понесли до санітарного пункту важко пораненого Йосипа Окінського. Він помер на руках товаришів.


Меморіальна табличка на будинку, де народився Окінський Й.Й.

Більше шести десятиріч минуло з того часу. Мужній комсомолець ввійшов у безсмертя. Його подвиг пам’ятають люди. Анелі Іванівні звідусіль пишуть колишні однополчани сина. Часті гості в її оселі - діти, школярі. Юним слідопитам вдалося встановити, що Йосип Окінський спочатку був похований в селі поблизу поля бою, а потім його тіло перенесли до братської могили в м. Бучач на Тернопільщині.

... Він мріяв про щастя. За нього віддав життя і цим наблизив день Перемоги.

Після загибелі сина мати не могла змиритися з думкою, що його немає. Анеля Іванівна побувала на його могилі в селі Зелене, хутір Пушкарівці. Цілий тиждень вона жила серед розвідників, які виконували бойові завдання, не поверталися з поля бою, гинули, наближаючи світлий день Перемоги.

Йосип Окінський не побачив своєї донечки Ганни, яка народилася у 1945 році. Зараз вона разом з матір’ю Кларою проживає у місті Хмельницькому по вулиці Зарічанській, має своїх дітей, які свято шанують пам’ять про батька і дідуся, якого знають лише з розповідей і фотокарток. Напередодні 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні у Гречанах, на будинку, де жив Йосип Окінський, встановлено меморіальну дошку.

Пам’ять про подвиг нашого земляка живе в серцях мешканців міста Бучач. Його сестра Станіслава Йосипівна Вербицька (Окінська) зі своєю донькою Галиною були запрошені на урочистості, присвячені 30-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Вони побували на братській могилі в місті Бучачі, де були перепоховані останки Йосипа Окінського та інших бійців.

За свій подвиг розвідник Йосип Окінський нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Ніхто не забутий і ніщо не забуте! Тільки той, хто пам’ятає минуле, вартий майбутнього.

Не спиться ще вдовам, бо туга лишилась,

Для них і сьогодні війна не скінчилась.

Серця в них назавжди тривогою скуті:

Ніхто не забутий і ніщо не забуте!

Матері чекають з фронтових доріг синів усе життя. Вони не вірять нікому і нічому, вони вірять тільки своєму серцю, яке хоче одного, щоб був живим син.

Подвиг нашого земляка увічнено в музеях радгоспу-технікуму у місті Бучач і 276 Темрюцькій стрілецькій дивізії у місті Воронеж, у музеї Хмельницької ЗОШ №20.

 

 

 

 

©Управління освіти Хмельницької міської ради, 2009
29000, Україна, м. Хмельницький, вул. Грушевського, 53
info@education.km.ua

© Всі права на матеріали сайту education.km.ua охороняються
у відповідності з законодавством України.
Копіювання матеріалів без посилання на джерело заборонено.
Розробка сайту