телефон приймальні
+38 (0382) 79-47-26




 

А ми тую славу збережемо

 
НапечатьПечатать страницу

 

 

А ми тую славу збережемо

 

 

Пам’ятаємо. Пишаємось. Переможемо.

 

Спливатимуть роки, але ніколи події страшної і кривавої Другої світової війни не перестануть нас вражати самовідданістю і жертовністю людей які наближали День Перемоги. Коли зустрічаєш очевидця тих подій, слухаєш його розповідь, перед очима чітко постає весь жах, людський біль, страшні втрати-обов’язкові супутники війни.  Викликає подив те, що є люди впевнені в правильності вирішення конфліктів шляхом убивств мільйонів. Чи стане нормально здорова людина приносити чужі життя в жертву власних амбіцій та фанатичних ідей? Чи це сила влади, що здатна легко підкорити того, хто пізнав її отруйно-солодкий смак?

І на противагу деспотам з диму та попелу постає Герой-сміливий, відчайдушний патріот, який віддасть своє життя за свободу Батьківщини. Такими героями є наші ветерани. З кожним роком їх стає все менше і менше. Ідуть в небуття ветерани, а з ними і пам’ять про буремні роки. А тому наш святий обов’язок-зберегти пам’ять про війну, як застереження від фатальних помилок.

Шляхами реалізації громадянсько-патріотичного виховання підростаючого покоління в Хмельницькому ліцеї №17 на високому рівні поставлена волонтерська робота, ведеться плідна співпраця з радою ветеранів.

Діти охоче відвідують своїх підшефних, запрошують їх на зустрічі. Кожна така зустріч не залишає байдужими маленькі серця, змушує їх з повагою ставитися до сивочолих героїв, дякувати їм за подвиг в ім’я усього людства.

Частими гостями ліцею є хор ветеранів «Надвечір’я», яким керує вчитель ліцею, заслужений працівник культури Борис Лободюк. Учні із задоволенням слухають пісні воєнного часу, а ще з більшим захопленням розповіді останніх свідків війни про нелегкі фронтові дороги, жах окупації, важку працю на перемогу в тилу.

«Вклонитись доземно не забуваємо»,- з такими рядочками власного вірша звернулася до ветерана, немолодого літами, але молодого серцем, Сахна Петра Петровича учениця 6-А класу Ковтун Олександра. Цей шанований гість завітав до ліцею напередодні Свята Перемоги. Затамувавши подих, діти уважно слухали розповідь ветерана, але не про самого себе:

 - Я розповім вам про нашу бойову подругу, яка гідна найвищих нагород і найсвітлішої людської пам’яті, - почав свою розповідь Петро Петрович.

 - Її звали Надією, вона була медсестрою, загинула у неповні вісімнадцять літ, здійснивши нечуваний подвиг. Був важкий бій фашисти атакували з усіх сторін, здавалося, світ перетворився на пекло. Понад сто поранених винесла Надія з того бою. І хоч сама дістала тяжку рану, поля бою не залишила. Стікаю кров’ю, молода медсестра продовжувала виконувати свою роботу. Вона бачила: доля плацдарму вже майже вирішена, загинули комісар і заступник командира дивізії, начальник штабу. Тільки щось надзвичайне могло тепер надихнути бійців на відчайдушний ривок уперед. Врятувати ситуацію міг тільки свіжий резерв, але його не було. І тоді серед окопів випросталася тоненька дівоча постать. Вона, ледь тримаючись на ногах, закликала солдатів, які залишилися живими до бою. І було це найсильнішим резервом, який пішов у бій. Надійці було майже вісімнадцять. Вона не побачила кінця тієї битви. Але його побачили ті, хто переміг у ньому. Не віриться, що її немає серед живих, - закінчив свою розповідь Петро Петрович.

- Вона так любила життя і була ще такою юною. Пам’ятайте, друзі, про таких людей.

У залі запанувала тиша, по старечому обличчю покотилася скупа чоловіча сльоза. І кожен задавав собі питання: «А чи зміг би я так? Чи не злякався б?» Обговорюючи на наступний день цю зустріч, діти відповідали, що не злякалися б, бо йшлося про майбутнє нашого народу, наших батьків, Батьківщини

Прагнення миру - всесвітнє. Та мир неможливий до того часу, поки кожен не наведе лад у власній душі, визначиться з духовними цінностями, стане більш терплячим до людей навколо. Хочеться вірити у те, що, сіючи зерна любові і поваги в дитячі душі, вони обов’язково проростуть буйним урожаєм. І ми будемо мати достойне покоління патріотів, справжніх людей, які вмітимуть жити в гармонії із собою і побудують добрий, безпечний світ для усіх.

 

Автори: Башкірцева Т.А.,  Сєстрова О.В. – ліцей №17

 

 

1.jpg

7.jpg

2.jpg

 

 

 

 

Сторінками спогадів

 

 

РОЗПОВІДЬ МОГО БАТЬКА

МАТЕРІАЛ НА ТЕМУ «СЛІДИ ВІЙНИ В МОЇЙ РОДИНІ»

Детальніше ...

 

Він розписався на стіні Рейхстагу

Дикий Микола Григорович, 1923 р.н.,- мешканець мікрорайону Лезнево. Особисто бачив Жукова. Служив у складі  Першої Гвардійської танкової армії, під командуванням генерал-полковника танкових військ М.Катукова. 

 

Величко Тимофій Іванович

У місті Хмельницькому по вулиці Кутузова,  99 проживає ветеран, інвалід першої групи Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 року, Величко Тимофій Іванович. Я звернувся до Тимофія Івановича, щоб він розповів про свою участь у Великій Вітчизняній війні.

Детальніше...

       

 

 

 

©Управління освіти Хмельницької міської ради, 2009
29000, Україна, м. Хмельницький, вул. Грушевського, 53
info@education.km.ua

© Всі права на матеріали сайту education.km.ua охороняються
у відповідності з законодавством України.
Копіювання матеріалів без посилання на джерело заборонено.
Розробка сайту